Банк, який виводиться з ринку, до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб’єктності і залишається самостійним учасником правовідносин. Оскільки трудові відносини виникають безпосередньо між працівником і банком як юридичною особою, саме до банку мають пред'являтися вимоги щодо виконання обов’язків роботодавця. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноважена особа лише представляють банк і виконують функції його органів управління, тому вони не набувають самостійних прав та обов’язків у цих правовідносинах.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

У справі, що переглядалася, позивачка звернулася до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та його уповноваженої особи на здійснення ліквідації банку, вимагаючи видати їй трудову книжку, наказ про звільнення через порушення роботодавцем законодавства про працю і стягнути заборгованість із заробітної плати й здійснити компенсаторні виплати. Вона обґрунтувала вимоги тим, що після запровадження в установі простою виплати припинилися, а її заява про звільнення за власним бажанням була проігнорована.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольнив позов. Суди встановили факт порушення трудових прав працівниці й поклали обов’язок щодо видачі документів і здійснення грошових виплат безпосередньо на Фонд та його уповноважену особу, вважаючи їх належними відповідачами в цій справі.

КЦС ВС скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нову постанову про відмову в задоволенні позову до Фонду і його уповноваженої особи. Суд касаційної інстанції констатував, що покладання відповідальності за невиплату заробітної плати безпосередньо на Фонд та ліквідатора банку є помилковим, оскільки не враховує правову природу представництва банку, що виводиться з ринку.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Обґрунтовуючи правову позицію, КЦС ВС роз’яснив, що банк у процедурі ліквідації до моменту державної реєстрації його припинення не позбавлений правосуб’єктності й залишається самостійним учасником правовідносин. У цих відносинах Фонд і його уповноважена особа діють виключно як представники банку, виконуючи функції його органів управління на підставі закону. Оскільки вони не виступають як самостійні суб’єкти (роботодавці), то й зобов’язання щодо стягнення заборгованості чи видачі трудової книжки мають покладатися саме на банк.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноважена особа Фонду діє від імені банку в межах повноважень Фонду.

КЦС ВС наголосив, що визначення відповідачів у позові є правом позивача, проте встановлення їх належності – обов’язок суду, який виконується під час розгляду справи. З огляду на те, що вимоги були заявлені до представників (самого Фонду та уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку) замість банку як самостійної юридичної особи і роботодавця позивачки, КЦС ВС зазначив, що пред’явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Постанова КЦС ВС від 27 травня 2026 року № 761/36941/20 (провадження № 61-8071св25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136946171.

Верховний Суд