Однак наголосив, що у разі залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав (див. постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22).

Колегія суддів переглянула заочне рішення місцевого суду, оскаржене представником відповідача, яким задоволено позов селищної ради та позбавлено його довірителя батьківських прав щодо малолітньої доньки.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник відповідача в апеляційній скарзі вказав, що його довіритель, попри перебування за кордоном,  підтримує постійний зв’язок з дитиною, спілкується з нею за допомогою телефонного зв’язку й месенджерів, цікавиться її життям, бере участь у її утриманні, зокрема надає матеріальну допомогу та придбаває необхідні речі. Зазначив, що його перебування за кордоном є тимчасовим, зумовлене об’єктивними обставинами та не свідчить про самоусунення від виконання батьківських обов’язків, а висновки органу опіки щодо небажання повертатися в Україну є необґрунтованими та не підтверджені доказами. Просив скасувати оскаржене судове рішення й ухвалити нове про відмову позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Апеляційний суд ухвалив рішення про задоволення апеляційної скарги представника відповідача та скасував оскаржене ним рішення суду попередньої інстанції, не погодившись із висновками про достатність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, поставленого без належних доказів.

Суд апеляційної інстанції встановив, що рішенням місцевого суду у березні 2023 року мати неповнолітньої дитини позбавлена батьківських прав.

За наказом керівника Служби у справах дітей селищної ради дівчинку взято на облік як таку, що лишилася без батьківського піклування, та тимчасового влаштовано в сім’ю.

Рішенням виконавчого комітету селищної ради затверджено висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ще й батька відносно малолітнього доньки. 

Ухвалюючи рішення на користь відповідача, колегія суддів взяла до уваги норми чинного законодавства, практику Верховного Суду при розгляді такої категорії справ, інтереси малолітньої дитини і ту обставину, що сам факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав вказує про його інтерес до дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України). Зокрема, п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

У постанові Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 (провадження № 61-8918сво23) вказано, що:

«тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов’язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

Сукупністю зібраних доказів підтверджується пасивність відповідача щодо виконання батьківських обов’язків, проте колегія суддів зауважує, що наданих доказів недостатньо для висновку про остаточну та безповоротну втрату батьківського зв’язку, неможливості його відновлення та того, що збереження правового статусу становить реальну загрозу для благополуччя дитини.

Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг вказувати про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (HUNT c. UKRAINE), заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Колегія суддів погодилася з доводами апеляційної скарги щодо того, що в основу рішення покладено лише висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав.

Проте такий висновок є недостатньо обґрунтованим та має рекомендаційний характер для суду (ст. 19 СК України).

Відповідач надав докази, які вказують, що батько та дитина спілкуються дистанційно, дитина усвідомлює наявність батька.

В матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача вживались заходи попередження та впливу, відсутні докази того, що орган опіки для підготовки висновку контактував із відповідачем.

Виходячи з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, не відповідає меті возз’єднання дитини та одного з батьків, апеляційний суд вважає висновки суду про достатність підстав для позбавлення батьківських прав передчасними та такими, що не ґрунтуються на достатніх доказах.

Апеляційний суд врахував, що надані відповідачем докази свідчать про підтримання ним певного зв’язку з дитиною, зокрема шляхом спілкування та надання матеріальної допомоги. Разом із тим такі дії самі по собі не свідчать про належне та повноцінне виконання батьківських обов’язків. Водночас за встановлених у справі обставин колегія суддів вважає, що наявна поведінка відповідача не дає достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

Рівненський апеляційний суд попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини й поклав на орган опіки та піклування селищної ради контроль за виконанням відповідачем батьківських обов’язків.

При цьому відповідач має зважати на те, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов’язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Постанова Рівненського апеляційного суду від 14 травня 2026 року у справі № 561/1002/25 (провадження № 22-ц/4815/798/26).

Рівненський апеляційний суд